Зарваниця

Серед гарної подільської природи, у мальовничій місцевості розкинулось село Зарваниця. Широкими долинами несе свої тихі води ріка Стрипа, що впадає в Дністер. З трьох боків село обступили невисокі гори, вкриті густим лісом. Багато різноманітних дерев, печер і каньйонів утворили своєрідний пейзаж. Зарваниця знаходиться на віддалі 18 км. від Підгайців, 40 — від Теребовлі, 22 км. — від Бучача. На північний схід від Зарвакиці розташоване село Вишнівчик, а на північний захід — село Котузів, на південний захід — Гниловоди, на південь — Сапова з присілком Полісюки. Археологічні знахідки стверджують, що на місцевості, де зараз розташована Зарваниця, було людське поселення в часи трипільської культури .(за 3000 років перед Христом). Під час розкопок археологом Р. Охоцьким було знайдено домовину з кістяком і кам’яною сокирою, а також домовини мідного періоду і скіфського часу (VII і VI ст. перед Христом).
В історичних записах Зарваниця згадується в 1458 році. За народними переказами, з появою чудотворної ікони Божої Матері село отримало свою сучасну назву з 1240 року. Це були роки татаро-монгольського іга на Україні. У 1240 році татаро-монголи зруйнували Київ. Впала Десятинна Церква і багато монастирів. Рятуючи своє життя, монахи розбіглись. Уцілілі з них пробрались в Галичину під захист місцевих князів, з якими рахувався хан Батий.
Один з київських монахів, уродженець Галичини; простуючи до Теребовлі, знесилений від голоду і ран, заночував у лісі. Монах щиро молився за свій знедолений край, благаючи заступництва Матері Божої. У безконечних молитвах заснув. У сні з’явилась Пречиста Діва Марія, поблагословила його і торкнулася до нього своїм омофором. Монах прокинувся, побачив невидане диво. Ранковий туман, що стелився сріблястою долиною, переливався різнокольоровими барвами ранішнього сонця. А посеред долини надприродний блиск. Перемагаючи біль від ран, він підійшов до кринички, де побачив ікону Матері Божої,’ віддзеркалення якої світилось в повітрі над долиною. Монах впав на коліна і щиро молився, омиваючи свої рани. Невдовзі повернулись до нього сили, і на честь цього чуда монах збудував в одній печері келію і примостив туди ікону. А місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Люди почули про чудесне зцілення монаха і почали приходити звідусіль з надією на видужання. В щирих молитвах просили заступництва у Матері Божої. Слава про Зарваницю рознеслась по всій Галичині і Поділлі. Навіть є історичні згадки, що князь Теребовлянський Василько, побувавши у Зарваниці, став здоровим після тяжкої недуги. На знак подяки він побудував церкву на місці, яке зараз називають «Білий камінь». За довгі роки тисячі людей побували в цьому святому місці і бачили багато чудес.
З часом село розбудувалось. Часті набіги татар руйнували його, та воно знову відбудовувалось, поверталися люди на свої землі. Першими власниками Зарваниці були Ходоровський, Уминський, Станіслав Вестемп. В актах за 1548 рік згадується дружина Станіслава Вестемпа — Катерина як вдова. В 1590 році брати Яків та Матвій Вестемпи поділились селом. Наступним власником був Еронім Вестемп, що в 1598 році став галицьким мечником.
1606 рік був роком з’єднання Зарваниці. Христофор Куровський подарував свою частину Зарваниці Еронімові Вестемпу, а після його смерті власником села став зять Вестемпа Стефан Овадовський.
В часи турецьких нападів на Україну (1683-1704 рр.) Зарваниця була знищена, церква і монастир спалені. Багатьох селян і монахів вороги повбивали, забрали в полон. Але люди знову повернулись до свого села, відбудували його. Також відбудували церкву і монастир, який називався «кляштором». Кляштор-монастир проіснував аж до першої світової війни.
На місці знищеного кляштора побудовано резиденцію для пароха, а неподалік, на городі, зведено будинок для сестер-василіянок, в якому було відкрито захоронку для дітей. Створювались братства «Марійська дружина», «Старше братство», хор, духова музика. В 1740 році з’явилася чудотворна ікона Розп’ятого Спасителя. Її побачив першим житель села Стефан Рисан. Одного літнього вечора, виїхавши в поле, він помітив промінь з неба, що освітлював образ Розп’ятого Спасителя. Воли, якими їхав селянин, під дією цього світла поклякали на коліна.
Образ Розп’ятого Ісуса забрали і помістили в дерев’яній церкві. Під час пожежі 1754 року церква згоріла, а образ залишився неушкодженим. Як дорогу чудотворну реліквію, його урочисто перенесли до новозбудованої церкви, яку спорудили в 1754 році при допомозі графа Мйончинського, тодішнього власника села.
Церкву будували кам’яну із знищеного турками замку у Полісюках. що за 2 кілометри від Зарваниці. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці — Церква Пресвятої Тройці. На місці, де стояла дерев’яна церква, що згоріла, о. В. Білинський поставив кам’яний хрест. Цей хрест стоїть донині посеред села.

Pages: 1 2

One Response to “Зарваниця”

  1. Joker коментує:

    Вітання в любий сас суток. Цікава історія Зарваниці. Я був там також. Не забутнє. Проща, чудодійне джерело та ікоча чудодійні просто валять наповал і захоплюють. Вельми цікаво. Я радий що був на прощі. Хто ще йде на прощу Всеукраїнську? Я знайшов список прощ http://www.zarvanycia.cc.ua/ і подумав піти знову. Мене зацікавило життя святих де я прочитав багато цікавого. Важко з Тернополя пішки дійти?

*