Розпочни життя зараз

Березень 19th, 2011 | 0 Comments

Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар’єру, коли ми одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо
відпустку, коли вийдемо на пенсію… Але істина в тому, що для нас не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли?

Твоє життя завжди буде сповнене подіями, тривогами. Краще сприйняти все як є, і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що…

Віслюк

Березень 19th, 2011 | 0 Comments

 

Один молодий жид, який вивчав Тору, прийшов до свого вчителя і сказав, що, на його думку, він достатньо освоїв Тору, щоби стати вже равином.

— А чого ти досягнув? — запитав учитель.

— Я так загартував своє тіло, що можу спати на землі, їсти траву, згідний, щоби мене бичували три рази на день.

— Глянь на того малого осла, — відповів вчитель, — і зауваж, що він також спить на землі, їсть траву і його б’ють не менше трьох разів на день. Так що на ьогоднішній день тебе можна вважати за осла, але аж ніяк не за равина.

Священик і дощ

Березень 19th, 2011 | 0 Comments

Вже більше тижня безперервно пекло сонце. Була страшенна засуха. Весь врожай на полях, в городах почав сохнути. Люди в розпуці не знали, що мають робити. Священик на проповіді в неділю сказав:

— Це, видно, кара Господня за ваші гріхи. Врятувати нас може тільки молитва до Господа за прощення гріхів і прохання, щоби зіслав на наші поля дощ. Розійдіться тепер по домах, моліться щиро, дотримуйтесь увесь тиждень посту і вірте, що Господь вислухає вас. На другу неділю приходьте до церкви, і спільно відправимо Службу Божу в намірі дощу.

Усі вірні послухали пораду свого душпастиря, розійшлися по домівках, постили і молились увесь тиждень, а в неділю прийшли до церкви, як було сказано.

Коли священик побачив їх у церкві, з обуренням вигукнув:

— Вертайтеся додому! Для недовірків не буду правити Служби Божої.

— Але ж панотче! Ми прийшли з повною вірою, що Бог вислухав наші молитви, — сказали прихожани.

— З вірою? — обурився священик. — А де ж ваші парасолі? Чому не взяли їх зі собою? То така ваша віра!